Як правило, дістатися горизонту – це потрібно робити торкання землі до неба – фізично неможливо. Що стосується земної круги, то, як ми намагаємось не намагатись наблизитися, він все одно передається. У нас, декому, іноді можна було легко зробити можливим. Наукові органи-фізики Ужгородського національного університету, але, зуміли досягти майже фантастичних результатів: отримані результати відомих європейських наукових центрів, а з ними і відомі “бонуси”. Наші представники європейських програм “Горизонт-2020” зараз працюють у цій галузі, і вони намагаються експериментувати в Європі і, можливо, попередньо досліджують відкриття. Які зуміли дійти до горизонту, хай і в дещо переносному сенсі.

“Горизонт-2020”: шанси для всіх розширити межі можливостей

Коли в 2015 році Україна стала асоційованим членом європейської програми “Горизонт-2020” із загальним фондом фінансування 80 мільярдів євро, у вітчизняному науковому середовищі виникло чимало ілюзій про майбутні спільні з європейцями дослідження і великі гроші, які хлинуть у нашу науку. Адже ця програма дозволяє долучати європейські фонди для фінансування роботи українських наукових установ та вчених, які лишаються працювати в нашій державі.

Насправді ілюзії не стали дійсністю. Проекти і гроші таки є, але їх виграють найдостойніші вчені і колективи науковців, які роблять дослідження, що справді важливі для науки. Ми розповідали успішну історію професорки УжНУ Надії Бойко, яка у рамках програми “Горизонт-2020” разом із європейськими партнерами з 14 країн працює над реалізацією цікавого проекту у сфері харчової безпеки. А сьогодні хочемо розповісти ще одну історію успіху вчених УжНУ.

Професор Василь Різак – завідувач кафедри твердотільної електроніки та інформаційної безпеки на фізичному факультеті. Він керує колективом науковців, який не так давно став членом міжнародного консорціуму університетів СЕRІС-ЕRІС і учасником програми “Горизонт-2020”. Причому у найскладнішому напрямку так званої досконалої науки, де проводяться дослідження буквально переднобелівського рівня.

Починаючи з 2014 року, в Україні відбулася низка знакових подій на євроінтеграційному напрямі, які могли б істотно покращити стан вітчизняної науки та технологій. Ідеться насамперед про підписання Угоди про асоціацію з ЄС та Угоду між Україною і ЄС про участь нашої держави у програмі ЄС “Горизонт-2020”. Завдяки цьому ми стали країною-учасницею Європейського дослідницького простору (ЄДП), отримавши ряд можливостей для розвитку наукової та інноваційної сфер.

Так, Угодою про асоціацію передбачено глибоку наукову інтеграцію з Євросоюзом. Після її підписання вітчизняні науковці, мріючи про брюссельські гроші, з великим ентузіазмом захопилися написанням проектів. Утім, реальність швидко остудила запал багатьох. Як виявилося, у цій справі є чимало нюансів та складнощів.

– Проблема академічних установ у тому, що вони спочатку примірялися до сегмента “Горизонту-2020”, який називається excellente science (досконала наука). Це невеличкий сегмент, де йдеться про суто фундаментальну науку. Але там ідеться фактично про результати переднобелівського рівня як мінімум. Звісно, дуже велика конкуренція, і далеко не всі колективи з провідних європейських наукових центрів можуть мати шанс на перемогу, – пояснював в інтерв’ю газеті “Дзеркало тижня” заступник міністра освіти і науки України, професор Максим Стріха.

На фоні цього пояснення майже фантастичним видається успіх фізиків УжНУ, які не просто одними з перших в Україні стали учасниками “Горизонту-2020”, а ще й працюють у найскладнішому напрямку – досконалої науки, підпунктом якої є створення наукової інфраструктури світового рівня. Партнерами ужгородських вчених у реалізації завдань цього проекту стали такі країни, як Італія, Швеція, Бельгія, Нідерланди, Чехія, Німеччина, Велика Британія.

Зараз через високий рівень конкуренції частина українських науковців втрачає надію на успішну участь у конкурсах “Горизонту 2020”. Складнощі виникають зокрема тому, що переважна більшість інфраструктур набувають європейської форми консорціумів дослідницької інфраструктури (ERIC). А українські вчені дуже рідко стають учасниками таких консорціумів. Що втім, не означає, що це нереально.

Досвід фізиків УжНУ навпаки підтверджує – це можливо.

З Ужгорода до Європи – через Прагу

Як би це двозначно не звучало, але інтеграція фізичного факультету УжНУ в європейський науковий простір почалася давно – десятки років тому, коли його випускники стали виїжджати за кордон. Потужна школа фізики Ужгородського державного, а зараз національного університету виростила сотні науковців, частина з яких у найскладніші і найбідніші часи для України поїхала за кращим життям у світ. Зараз на карті Європи практично немає країни, де б не робили науку випускники фізфаку УжНУ.

Утім саме Прага, столиця Чехії, яка історично тісно пов’язана з Закарпаттям і географічно недалеко від нього розташована, стала місцем, де наших вчених найбільше. Зараз у Карловому університеті, що є безсумнівним лідером серед університетів Центрально-Східної Європи, працює добрий десяток фізиків, які здобули освіту в Ужгороді. А керує ними професор Владімір Матолін, завідувач кафедри фізики поверхні і плазми, доктор фізико-математичних наук. Який, до речі, також має закарпатське коріння.

Василь Різак цитує електронного листа від чеського колеги, коли той написав: “Пане професор, у мене тут у Празі вже працює ціла група “little Uzhhorod” (маленький Ужгород).

– Професор Матолін побачив, що наші випускники дуже кваліфіковані і що на них можна опиратися, – розповідає Василь Різак. – Він зрозумів, що в Ужгороді є серйозна школа. Професор Матолін входить у раду директорів європейського консорціуму університетів CERIC-ERIC, який в останні кілька років почав активно розширюватися. Спочатку зі вступом Румунії до ЄС до нього приєдналися румунські фізики, а буквально 3 роки тому – і польські. У Владіміра Матоліна виникла ідея залучити й Україну, а форпост консорціуму створити саме в УжНУ, на нашій кафедрі.

Від таких пропозицій, звичайно, не відмовляються. У 2015 році професор Різак і ректор УжНУ Володимир Смоланка їдуть у італійський Трієст, де розміщений координаційний центр СЕRІС-ЕRІС, і ректор представляє наш університет на засіданні ради директорів консорціуму.

– Володимир Іванович підготував дуже ґрунтовну презентацію університету і блискуче виступив, – каже професор Різак. – У мене тоді склалося враження, що європейці і не очікували, що наш університет може бути настільки потужним. Після доповіді ректора уже ні в кого не було жодних сумнівів і заперечень, договір між CERIC-ERIC і УжНУ був підписаний і процес пішов.Так ми потрапили до розряду важковаговиків європейської науки, стали учасниками одного з найпотужніших консорціумів Європи. 

Тут варто уточнити, що СЕRІС-ЕRІС – це міжнародна науково-дослідницька установа, засновниками якої є уряди Чеської Республіки, Італії, Австрії, Словенії, Сербії та Румунії. Її метою є фундаментальні та прикладні дослідження у галузі фізичного матеріалознавства, біоматеріалів і нанотехнологій.

Буквально через кілька місяців після підписання договору між УжНУ і СЕRІС-ЕRІС відбулося підписання Угоди між Україною і ЄС про участь нашої держави у програмі ЄС “Горизонт-2020”. Відповідно до неї, українців вже можна було включати у міжнародні проекти, які фінансуються Рамковою програмою ЄС, не як окремих вчених, а як колективи науковців. І фізики УжНУ стали одним із перших колективів українських вчених, що увійшли у “Горизонт 2020”.

Лабораторія-мрія

Загалом проект, який виграв консорціум СЕRІС-ЕRІС і до якого долучилися наші фізики, отримує фінансування в обсязі понад 3 мільйони євро. Яка в ньому частка УжНУ? Вона відносно невелика, порівняно з загальним бюджетом проекту. Однак, за словами Василя Різака, до прикладу, тільки на відрядження і зарплати наших вчених університет отримає близько 40 тисяч євро (а це вже понад мільйон гривень).

Окремою статтею іде обладнання. Зараз завершується створення в одному комплексі лабораторії оже-спектроскопії і магнетронного напилення плівок. Наприкінці минулого року в Ужгород доправлено обладнання і установки американського виробництва, а цими днями фахівці від консорціуму СЕRІС-ЕRІС, які приїхали з Праги, налагодили його і підготували до роботи. За словами професора Різака, це обладнання, яке університет отримав безплатно в якості гуманітарної допомоги, на ринку оцінюється в суму близько 800 тисяч євро.

– Це надзвичайне досягнення для нас. Кілька років тому ми навіть не мріяли про таку лабораторію, а зараз вона вже стає реальністю. – Каже  Василь Михайлович. – Хоча і  це ще не все. Наступний етап – атомно-силовий мікроскоп, який ми також очікуємо отримати в рамках проекту. Тоді у нас буде одна з найпотужніших лабораторій в Україні і дуже серйозний сучасний рівень наукових досліджень.

Крім того, завдяки проекту “Горизонт-2020” ужгородські вчені щонайменше двічі на рік організовують міжнародні наукові конференції в Ужгороді. А ще разом із студентами відвідують провідні європейські наукові установи. Прага, Амстердам, Мюнхен, Гамбург, Трієст, Будапешт – всі ці центри фізичної науки зараз доступні представникам УжНУ.

– До прикладу, моя магістрантка двічі їздила з нами в Трієст працювати на синхротроні. П’ятеро студентів та аспірантів в Австрії взяли участь у науковій школі. Такі можливості зараз мають талановиті студенти і молоді вчені фізичного факультету УжНУ, – підсумовує Василь Михайлович.

Титановий експеримент як науковий прорив

Прискорення і поглиблення інтеграції України в європейських науковий простір має допомогти осучаснити вітчизняну науку. Професор Василь Різак бачить позитивну перспективу не тільки в оновленні матеріально-технічної бази (нова лабораторія) та можливості доступу до європейського наукового обладнання й інформаційних баз. Важливий і людський фактор.

–  Однозначно це допоможе залишити в Україні талановиту молодь. Участь у таких проектах – це великий стимул, адже ви маєте той самий доступ до обладнання, що і європейські колеги. Це дуже важливо. Якщо вчений не має доступу до обладнання і до інформації, то й не реалізує себе в науці.

Після цих слів професора з пам’яті виринає формула, що використовується відомим німецьким Товариством Макса Планка: Краща наука робиться кращими вченими, які мають доступ до найкращої дослідницької інфраструктури та необхідні ресурси для залучення талановитої молоді.

Виглядає так, що зараз фізики УжНУ майже готові максимально ефективно реалізувати цю формулу. Іншими словами – робити кращу науку.

–  Нині я можу сказати, що нас у Європі добре знають, нам довіряють і тепер ми можемо їхати в будь-який європейський університет і працювати на сучасному обладнанні. Доступ до нього – необмежений. Скажу більше: ми поки що не встигаємо аналізувати і обробляти той масив даних, який уже отримали за ті 2 чи 3 проекти, в рамках яких проводили наукові експерименти в Європі. Маємо багато результатів, практичних речей, які тепер потрібно викласти у вигляді наукових статей, – розповідає професор Різак.

До прикладу, найближчим часом може відбутися захист дисертації аспіранта Адальберта Барти, який працює над дослідженням взаємодії інформаційних біомолекул з поверхнею виробів із оксиду титану. Якщо говорити простішими словами, то завдяки можливості працювати на сучасному обладнанні в італійському Трієсті ужгородський науковець провів успішний експеримент і здійснив відкриття, яке сміливо можна охарактеризувати як серйозний науковий прорив.

У двох словах про його суть… Більшість імплантатів чи, наприклад, протезів, які використовує сучасна медицина, виготовляються з оксиду титану (TiO2). Ужгородець Адальберт Барта довів, що в такому випадку утворюється хімічний зв’язок молекули ДНК із титаном. А це означає, що під впливом хімічного елемента наша ДНК може змінюватися. Ще простіше: чужорідні елементи в людському організмі призводять до змін на генетичному рівні!

Практичну користь такого відкриття буквально неможливо переоцінити.

 Замість висновку

Загалом Рамкової програми “Горизонт-2020” є одним із головних мету – поширювати відомі й інновації у виробництві. Ідея, яку ви втілите в життя європейців через “Горизонт-2020”, зменшить так, щоб зв’язати “доніні сміття”, або мати на увазі – майже скоро, коли наукове відкриття довідалося, доки його у практиці.

Для України “Горизонт-2020” – це ще й добрий шанс скоротіти суттєве зменшення вітчизняної науки від досягнень усіх відомих європейських країн. І, можливо, використовуйте колись майбутнє, яке з них у ногу.

Ярослав Світлик,  спеціально для “Про Захід” 

https://www.uzhnu.edu.ua/uk/news/nemozhlyve-mozhlyvo-abo-yak-fizyky-uzhnu-zumily-diyty-do-goryzont.htm