Ужгородський національний університет – це багатотисячна родина науково-педагогічних працівників і студентів, якою непросто керувати без відповідних здібностей, а також уміння відчувати людей, підтримувати їх, стимулювати до розвитку. На 74-му році існування університету ним керує вже 13-й ректор – Володимир Іванович Смоланка.

Відомий на Закарпатті і поза його межами доктор медичних наук, професор, президент Української асоціації нейрохірургів більшу частину свого життя провів в УжНУ. Тут здобув освіту, працював на різних посадах, тому й не відокремлює себе від вишу. Під час розмови рідко вживає «я», акцентуючи на «ми», адже його найважливіші досягнення пов’язані саме з університетом. Майже п’ять років поспіль він розпочинає свій робочий день в УжНУ, потім проводить три години в клініці, а далі знову повертається до кабінету ректора. Кажуть, колектив оцінюють за його керівником. У випадку УжНУ порівняння дуже доречне: ректор з університетом однаково демократичні, відомі, орієнтовані на розвиток. А запорукою цього є увага і повага до кожної особистості, яка працює чи навчається у виші. У цьому, певно, й полягає секрет успіху університету і його керівника. Пропонуємо вам ближче познайомитися з Володимиром Смоланкою й Ужгородським національним університетом.

В ОСНОВІ ДІЯЛЬНОСТІ УНІВЕРСИТЕТУ – ДЕМОКРАТІЯ

– Володимире Івановичу, Ви п’ятий рік керуєте найбільшим університетом області. Чи вдалося за цей час реалізувати те, що планували, йдучи на цю посаду?

– Дійсно, вже п’ятий рік я керую нашим університетом. Себе від нього не відокремлюю, тому що майже все життя тут працюю, крім семи років на початку своєї трудової діяльності, коли працював у Києві. Основною метою мого перебування на посаді менеджера, адже ректор – це менеджер, є розвиток університету. Згадую, як у 2014 році під час відвідин факультетів був не дуже приємно вражений матеріально-технічною базою підрозділів. Тому одним із основних напрямків стало її поліпшення. Для того, аби передавати знання, а це є основною функцією університету, науково-педагогічні працівники повинні мати засоби для виконання цих функцій. А зміцнення матеріально-технічної бази можливе лише тоді, коли є фінансові можливості. Тому другим напрямком стало поліпшення фінансового стану університету. Коли я розпочав свою роботу ректором, на спеціальному рахунку, який дає можливості для розвитку університету, було лише декілька мільйонів. Натомість у минулому році ми заробили 212,9 мільйона. Третім моїм завданням було змінити психологічну атмосферу. Однією з основних засад діяльності університету є демократія. На жаль, демократичного управління бракувало. Не буду коментувати, усі про це знають. Для мене було важливо налагодити атмосферу сприяння у роботі педагогам і науковцям. Крім того, поставив завдання стимулювати кращих, а не вказувати на гірших. Якщо людина працює чесно, самовіддано, її мають помічати. Тому важливо було змінити стиль керівництва.

Чи вдалося все реалізувати? – Не все. Іноді ми хочемо прокинутися вранці з думкою, що все, про що мріяли, здійснилося. Але так не виходить, на жаль. Тому реалізовано багато, але й попереду чимало.

– УжНУ має хороші зв’язки із закордонними вишами, підписує кілька договорів за рік. Як на практиці реалізується така співпраця? Чим вона корисна для викладачів, студентів?

– Безумовно, це дуже корисно. Цього року ми підписали 20 нових угод. У нас є 115 договорів, які стосуються академічної мобільності, причому не тільки студентів, а й викладачів. Багато студентів їздить на семестрове навчання у зарубіжні університети, ці угоди працюють. За тиждень іноді підписую по кілька таких програм. Навчання і проживання для нашої молоді при цьому безкоштовне. Це підтвердження інтернаціоналізації  освіти в УжНУ. Для викладачів також є чимало переваг, адже ми підписали важливі договори про наукову співпрацю. Є ряд наукових програм, конкурсів, двосторонніх програм. На них виділяють значне фінансування, до прикладу, на рамкову програму ЄС – «Горизонт-2020», у якій ми теж є учасниками, Європейська спілка виділила 70 мільярдів євро протягом 7 років. Але варто зазначити, що проекти не виграються одним університетом, а тими вишами, які створюють інтернаціональні наукові колективи, або ж консорціуми.

– Розкажіть про роботу УжНУ в таких консорціумах.

– Участь у консорціумі полегшує університету пошук партнерів, так набагато легше налагоджувати співпрацю. Ми вступили до багатьох міжнародних асоціацій протягом 3–4 років. Це Європейська Асоціація університетів, Конференція ректорів Дунайського регіону, Східноєвропейська міжнародна мережа університетів, Велика хартія університетів… Повірте, вступ до них не такий простий. Звертають увагу на багато складових, зокрема інтернаціональні зв’язки, магістерські програми, PhD-програми, кількість PhD-студентів, фінансову стабільність університету.

У 2015-му році ми створили свій консорціум, який об’єднує 18 університетів з різних країн. Протягом цих років практично з усіма ними маємо програми обмінів, наукові проекти.

– Як стимулюєте розвиток науки у виші?

– Протягом кількох останніх років ми купили велику кількість комп’ютерної техніки, мультимедійних проекторів, принтерів, сканерів тощо. Зокрема, практично повністю замінили базу мікроскопів на кількох факультетах. Встановили монітори, під’єднані до мікроскопів, забезпечили їх спеціальними навчальними програмами. Це стосується осучаснення освітнього процесу. Але минулого року ми вперше за 30 років виділили 3 мільйони, а цьогоріч плануємо спрямувати ще 10 мільйонів на те, аби купити обладнання для проведення наукових досліджень високого рівня.

Вперше за всю історію університету ми виплатили науково-педагогічним працівникам премію у розмірі окладу перед Новим Роком. За кожну статтю, опубліковану у науковому журналі з високим імпакт-фактором даємо премію. Крім того, розробили рейтингування науково-педагогічних працівників: 10 % кращих отримують 15-відсоткову надбавку до зарплати. Ми працюємо за принципом: «не карати гірших, а стимулювати кращих».

ПЕРЕВАГИ УЖНУ: ПОВАГА ДО ТРАДИЦІЙ, ДИНАМІЧНИЙ РОЗВИТОК І БЛИЗЬКІСТЬ ДО ЄВРОПИ

– Які переваги УжНУ перед іншими вишами України?

– Нашому університету 74 роки, що досить немало. Зберігаючи традиції, ми є одним із найбільш динамічних університетів України. Нас так зараз сприймають. У нас дуже висока «питома вага» молодих викладачів, активні студенти. Для мене важливо, щоб нас не сприймали як провінційний виш. Думаю, що ми вирізняємося демократизмом, маємо сильну наукову складову, проводимо широку міжнародну діяльність. Наукова складова завжди була і є нашою перевагою. У нас хороше географічне положення. Ми живемо в прекрасному регіоні, де багато можливостей, зокрема й відпочинкових, ще й у різні пори року. Вважаю, що місто дуже демократичне. Відносно недорого можна поїхати у вихідні за кордон, що наші студенти часто й роблять. Близькість до Європи – це теж наша перевага.

– Упродовж кількох останніх років змінюються пріоритети українців щодо вищої освіти, дедалі менше абітурієнтів вступає до університетів. Як реагує УжНУ на такі виклики?

– Викликів дійсно багато. Минулого року в країні було «демографічне дно» через найнижчу народжуваність у 2001 році. Ми мали найменшу кількість випускників шкіл за всю історію України. Не секретом є те, що наш випускник слабкий. Про це свідчать результати ЗНО. 37 % випускників закарпатських шкіл не склали українську мову і літературу. Вони не подолали поріг у 100 балів і не змогли вступати до вишів. Цього року кількість випускників буде трохи більшою, ніж торік, а в наступному – ще більшою. Але загалом за 4–5 останніх років ми збільшили кількість студентів. Хочу сказати, що впродовж останніх 3 років ми стабільно набираємо більше 4 тисяч студентів. При тому, що більшість закладів вищої освіти нашої країни за ці останні роки дещо «втратили» студентів. Другим фактором є те, що багато випускників українських шкіл вступають до іноземних вишів. Це стає «модною тенденцією». Але нерідко молодь там вступає до слабких університетів – приватних чи невеличких державних. Використовуються різні технології залучення українського абітурієнта. До прикладу, виші Словаччини приваблюють абітурієнтів безкоштовною освітою, але в процесі навчання з’ясовується, що безплатний лише перший рік навчання. Крім цього, у таких університетах треба купувати всі підручники, оплачувати проживання, харчуватися… Тому навіть безкоштовна освіта у Європі виходить дорожче, ніж у нас. Приваблюють школярів і тим, що для вступу не треба складати ЗНО. І нерідко ті, хто не зміг отримати сертифікати ЗНО, їдуть навчатися за кордон. Тож ми не втрачаємо сильного студента, за великим рахунком. Варто зауважити, що матеріально-технічна база деяких університетів близької Європи гірша, ніж у нас. Але процесів відтоку студентів не варто ігнорувати, ця проблема актуальна для всіх українських вишів. І конкуренція завжди стимулює бути кращим.

– Абітурієнти і їхні батьки нерідко звертають увагу не лише на науково-освітні здобутки університету, а й на матеріально-технічну базу установи. Чи змінюється щось у цьому напрямку?

– Одним із основних напрямів роботи є поліпшення матеріально-технічних умов. Протягом останніх років у нас проводяться масштабні ремонтні роботи, причому спочатку ми змушені були «латати діри». Розпочали у 2015-2016 році з того, що замінювали дахи (гуртожитки, хімічний факультет, навчально-лабораторний корпус), оновлювали системи водовідведення. Але уже у 2018 році використали 17 мільйонів на капітальні  та поточні ремонти. Із 1989 року маємо недобудований корпус на БАМі. Працюємо над завершенням його реконструкції уже два роки і в наступному році плануємо його завершити. Але для завершення робіт потрібно ще 39 мільйонів. У цих найбільших навчально-лабораторних корпусах три роки тому були проблеми з електроенергією, вимикалося світло через використання обігрівачів. Ми розпочали заміну вікон, цього року поставили нову трансформаторну підстанцію для живлення корпусу, який розбудовується, що коштувало майже 3,5 мільйони гривень. Це непомітні речі, але вони дуже важливі.

Завдяки проекту з угорським фондом ми оновили верхні поверхи у студентських гуртожитках і щороку будемо ремонтувати по одному поверху. Також збудували спортивний комплекс із штучним футбольним полем, волейбольно-баскетбольним, тенісним майданчиками. Ми реконструювали спортивні зали, встановили вентиляцію в спорткомплексі, змінили внутрішні перегородки, вікна.  Вдалося не тільки оновити, але й розширити аудиторний фонд всіх факультетів університету. Загалом ще багато планів, будемо реалізовувати.

– У структурі університету є унікальні музеї і ботанічний сад, санаторій-профілакторій, біобаза, які упродовж багатьох років чекають оновлення. Яке в них майбутнє?

– Ботанічний сад з-поміж інших об’єктів, мабуть, у найкращому стані. Ми зробили там кілька нових аудиторій для біологічного факультету і плануємо зробити зелену аудиторію з технікою. Ботсад відкритий для відвідування, але поки що це не той рівень, на який хочемо вийти. Є ідея поєднати його із зоомузеєм, котрий розташований на території фізичного факультету. До речі, у зоологічному музеї зберігається одна з найкращих у Центральній Європі колекція хижих птахів та сов. Пригадую, як у Кишиневі відвідував їхній державний музей природи й етнографії, то здивувався, що його колекція набагато бідніша, ніж наша університетська. Однак приміщення для експозиції не зовсім вдале. Тому є ідея збудувати в майбутньому зоомузей на території старого ботанічного саду.

«Скалка» – відома у радянські часи – протягом багатьох років узагалі не функціонувала. Нині там проводяться різні студентські заходи. До відновлення цього об’єкта ми залучаємо Асоціацію випускників УжНУ, яку створили позаминулого року і яка дуже активно діє. У структурі університету є також біобаза «Колочава», де проходять практику наші студенти і молодь інших університетів. Там теж змінено дах, розпочато ремонти приміщень, однак її стан потребує осучаснення.

«ЛЮДЯМ ПОТРІБНО ДАТИ МОЖЛИВІСТЬ РОЗКРИТИСЯ, ПРОСТО ПІДШТОВХНУТИ ДО РОЗВИТКУ»

– Чи звертаються до Вас студенти з ініціативами, проханнями? І якщо так, то з якими саме?

– Безумовно, студенти звертаються з багатьма ініціативами, які ми підтримуємо. У нас активно працюють програми для студентів. Плануємо зробити студентський простір у кількох корпусах, де молодь зможе вільно спілкуватися, працювати над стартапами та іншими проектами. Перше приміщення хочемо обладнати в гуртожитку № 4. Там буде техніка, прозорі бокси, де зможуть одночасно працювати кілька груп. Якщо студенти просять про побутові речі, теж завжди сприяємо. Хочу додати також, що ми оплачуємо студентам усі відрядження.

– Сьогодні в УжНУ здобуває освіту чимало іноземних студентів, але розпочинати, наскільки знаю, було досить проблематично. Чи є сьогодні можливість навчати таку кількість молоді з-за кордону?

– Ми збиралися починати з невеликої кількості закордонних студентів. Ми хотіли розпочати з 60 осіб, але після початку окупації частини Донбасу до нас приїхало багато студентів з Луганського медичного університету. А тоді інформація про наш університет почала передаватися за принципом «сарафанного радіо», вони розповідали один одному, що тут хороший університет, місто, приязні люди, інший рівень життя, ніж у Луганську. За ці роки створили повноцінні умови для їх навчання. А плата за надання їм освітніх послуг є одним з визначальних факторів фінансової стабільності нашого закладу вищої освіти.

– Наскільки складно керувати таким великим колективом, адже університет – це живий організм зі своїми конфліктами, проблемами, радощами?

– Коли розпочинав роботу у якості виконувача обов’язків ректора, для себе визначив: якщо буде складно і відчую, що не встигаю, не буду висувати свою кандидатуру на виборах очільника університету. Але коли побачив, що в університеті дуже багато хороших активних людей, яким потрібно лише посприяти розкритися, просто «підштовхнути», коли сформувалася ефективна команда проректорів і я зрозумів, що робота йде добре, вирішив, що зможу керувати університетом. Скажу більше: я відчуваю задоволення від цієї роботи.

– Яким бачите університет майбутнього?

– Університет майбутнього – це й надалі осередок освітнього, наукового, культурного життя, який має якісну освітню складову, базується на сучасних технологіях. Це модерний університет, у якому наукова складова базується на солідних фундаментальних і прикладних наукових дослідженнях, який має потужну матеріально-технічну базу, прекрасних викладачів та студентів. Впевнений, що швидко рухаємося у цьому напрямку.

Наталія Толочко,

журнал “Унікум”