Юрій Ґамота
член ІК в 2016-2017 роках. Фізик та науковий адміністратор. Засновник та президент STMA LLC.
Ставив запитання Ярослав Базалій
— Дякую, що погодились поговорити про обрання та майбутню роботу Наукового комітету (НК)
— Я хочу підкреслити, що буду говорити від свого імені, а не від всього Ідентифікаційного комітету, буду висловлювати свою особисту думку.
— Як Ви дізнались про створення ІК і хто Вас туди висував?
— Ще два роки тому, коли прийняли новий закон про науку, почалися розмови про Науковий комітет, Ідентифікаційний комітет, роботу Національної ради. Трохи пізніше мені почали пропонувати висунення до ІК. Я маю справи з багатьма людьми, тому такі пропозиції надходили з Києва, Львова, Харкова. Врешті мене формально висунув Інститут сцинтіляційних матеріалів в Харкові.
— Під час работи в ІК Вам приходилось оцінювати представників різних наук. Сам Ви фізик. Чи було досить інформації, коли обговорювались науковці далеких спеціальностей? Якими критеріями користувався ІК?
— З інформацією не було проблем. Ми мусили вибрати десь 20 осіб зі, здається 83. Це не так складно. Врешті по всім кандидатурам у нас в комітеті виникла згода. Спочатку ми вирішили дали кожному претендетів оцінку від 1 до 3, і таким чином було утворено рейтинг кондидатів. Потім вже обговорювали перші номери, і виявилось, що члени ІК мають щодо них досить схожі думки.
На мою оцінку кандидатів найбільше впливали їх відповіді на два питання анкети. Номером 15, здається, йшло питання про те, чому особа вважає себе добрим кандидатом до ІК. Номером 16-м — про те чим людина хоче займатись, які проекти розпочинати. Було, звичайно, багато цікавих відповідей. Наприклад, писали, що хочуть забезпечити фінансування своєї галузі наук. Для мене така відповідь була негативною характеристикою кандидата. Член НК має думати про проблеми всіх наук.
Щодо критеріїв, то тут треба сказати, що закон не визначає прямо обов’язки НК, не пояснює чим він має займатись. Чи це наукова політика, чи розробка стратегії реформи науки… Чого чекає уряд від НК? Незрзуміло. З одного боку така невизначеність має свій позитивний бік, бо НК може сам визначити свою роль та мету. З іншого боку, це означає, що він має діяти швидко. Необхідно обрати голову, заступника, почати працювати, і за пару місяців подати в уряд та відповідні міністерства пропозиції про план діяльності НК. Хай почнеться обмін інформацією, щоби ці органи сказали чи вони погоджуються так діяти, чи подали інші ідеї
— Чи були якісь розіжності, культурні відмінності між закордонними членам ІК на його українським членами.
— На мою думку ні. Всі члени ІК хоч трохи, але пов’язані з Україною. В моєму випадку це українське походження і те, що я регулярно приїжджаю до України вже більше двадцяти років. Інші члени співпрацюють з українськими установами. В одного з членів ІК жінка українка. Отже всі вони мали добре уявлення про країну та порядки. Ми проводили всю роботу англійською мовою, тут теж не було проблем, я не відчував якогось нерозуміння. На мою думку наш голова, Сергій Рябченко, дуже добре організував роботу.
— Ви згадували про рекомендації зроблені ІК уряду. Які вони?
— Ми дали три рекомендації. Вони стосуються лише вузької теми нашої діяльності.
Перша, як я вже казав, забезпечити фінансово діяльність НК та ІК під час майбутніх виборів.
Друга — змінити правила висування до ІК в частині заборони висування кандидатів з установ, де працюють члени ІК. Маються на увазі великі установи. Наприклад в поточному складі ІК знаходиться С. М. Рябченко з Інституту фізики. В цьому ітституті працює біля тисячі співробітників, яким цей факт одразу закриває дорогу в кандидати. Одночасно в університетах заборона розповсюджується лише на осіб, що працюють на тому ж факультеті, що і член ІК. Тобто заборона носить набагато менш обмежувальний характер. Нам здається потрібно урівняти в правах працівників Академії та університетських науковців.
Третя вже стосується ширшого контексту. Мусить бути перглянуто навантаження професорів та викладачів університетів. Якщо Україна хоче мати справжні дослідницьки університети, в людей має бути час на ці самі дослідження. Поточні норми ніяк не дають такого часу.
— Як допомагали діяльності ІК офіційні органи?
— З цим була проблема. Як ви бачили, ми навіть записали однією з наших трьох рекомендацій те, що уряд, міністерство, мають забезпечити фінансування зборів та роботи НК. Фінансування на ІК майже ніякого не було. Майже ніякого. В Україну його члени приїжджали за власний рахунок. Це можливо лише один раз. Не можуть закордонні члени ІК весь час витрачати власні гроші на процес урядування в Україні.
Те саме з Науковим комітетом — має бути бюджет, що забезпечить його роботу, проведення засідань, оплату витрат членів НК на проїзд, готелі, харчування. Відсутність цього буде прямим сигналом про незацікавленість уряду в функціонуванні комітету.
— Ви казали, що НК муить якнайскорше подати свої пропозиції в уряд. Чи чули Ви щось від урядовців відносно їх симетричного бажання працювати з НК?
— Так безумовно. І пан Стріха (заступник мінстра МОН) і пан Гриньов (директор ДФФД) казали мені, що чекають на співпрацю з НК. До речі, якраз Фондом НК має зайнятись в першу чергу. Але потрібен план, ініціатива від Наукового комітету.
— В чому на Вашу думку може полягати цей план? Що б Ви до нього записали, якби працювали в НК?
— НК має пропонувати стратегію реформи та розвитку науки, а не почавси (*) просити гроші. Безумовно зараз підуть розмови про збільшення фінансування науки до 2% ВНП, але це неконструктивно ак пoчатoк дискусiï. Має відбутись внутрішня реформа, щоби було видно, що фінансування не розтринькають.
— Ви кажете, що НК мусить написати стратегію реформ. Але хіба це питання запису вже існуючих ідей? Чи існують взагалі в цьому питанні ідеї, що вже заволоділи суспільною свідомістю? Чи може НК зібратись своїм колом і видати стратегію, яка буде прийнята як вченими, так і урядом?
— Чи може? Не знаю. В будь якому разі без видатків на проведення роботи, на підкомітети, оцінювання стану справ, діла не буде — навіть за нявності ідей. Треба звертатись до міністерств, питати ïх щo вони очікують. Яку пoмiч ïм пoтреба? Знаходити напрямки співпраці. Так буде формуватись потрібна стратегія, яку сприймуть зацікавлені сторони.
— А що, згідно з Вашим досвідом, сказали б в МОН, якби НК прийов до них з такими питаннями? Наприклад, що б сказав п. Стріха?
— Я думаю він сказав би, що нам потрібно більше інновацій. От подивіться, ІТ компанії займаються інноваціями і прекрасно працюють. Необхідно провести аналіз і зрозуміти в яких ще галузях таке можливо. Це, звичайно, має бути чесний аналіз, без окозамилювання самим собі. В мене є досвід адміністрування великих фондів в США, і такі випадки в моїй практиці, звичайно, були. Проводиться аналіз, виявляється, що певні напрямки є неперспективними, людям треба переходити на інші ділянки роботи. Не всі погоджуються, але нічого іншого зробити неможливо.
Ще дуже давно, виступаючи перед науковцями я викладав приблизно ті ж самі ідеї. Піднявся один вчений, сказав всім в залі, що Гамота хоче, щоби ми зрадили науці. Це була щира заява, але це інфантилізм. Комерційний успіх є основою. Розвиток бізнесу створює робочі місця, продукує національний продукт. Без цього будь-якій науці врешті прийде кінець.
— Чи вважаєте Ви, що значна частка українських ІТ компаній продукує щось інноваційне? Поширена думка, що вони виконують достатньо рутинну роботу. Інновації відбуваються в компаніях-замовниках, але не в Україні. В нас використовується дешевий робочий час і робоча сила середньої кваліфікації.
— Не можу з цим погодитись. Наприклад вже біля 15 років тому в Україні було написано корпоративну мережу авіакомпанії United Airlines. Це не рутинна задача.
— Я перейду до іншої теми. Яким на Вашу думку мав би бути відсоток грантового фінансування науки? З чого почати, до чого прямувати?
— Не думаю, що тут може бути одна відповідь на всі випадки. Інститут Патона може заробляти сам, в них одна ситуація. Вони мусять спілкуватись з міністерством, шукати шляхи для комерціалізації своїх розробок. А Інститут теоретичної фізики ім. Боголюбова — інша справа.
— Ви казали, що треба почати з реформи, а вже потім просити грошей. Скільки, на вашу думку, потрібно грошей, щоби наука не вмерла? Чи можна, наприклад, залишити той самий рівень фінансування і чогось добитись за рахунок зміни форм керування наукою? Чи самою реформою точно не обійтись?
— Ну безумовно починати треба з реформи. Інакше ніхто цього не зрозуміє. А щодо збільшення фінансування, то це треба розглядати як позику, яку вчені беруть в суспільства. І з цієї точки зору врешті має бути якесь повернення коштів. І воно можливе! Подивіться, наших українських вчених в світі знають. Їх багато виїхало, бо можливостей в Україні для них немає. І вони є зараз і в MIT, і в Гарварді, всюди. Отже треба змінити культуру роблення науки в нас дома, тоді ці люди зможуть працювати тут. Потрібно змінити форми адміністрування науки в Україні. Такoш треба дати бiльше кoнтрoль iнститутам ак фoнди є ужитi.
— Чи може і чи мусить НК робити висновки про непотрібність того чи іншого напрямку досліджень в Україні? Закривати ці напрямки? Чи немає в такому підході якогось внутрішнього виклику всьому науковому співтовариству?
— Я залишусь при своїй думці. Щось треба скорочувати. Закривати повністю не можна, але рівномірно фінансувати повний спектр наук ми не зможемо в нинiшний екoнoмiчний ситуазий.
— Які організаційні поради дали б Ви членам НК спираючись на свій адміністративний досвід? Наприклад, наскільки часто їм треба влаштовувати свої збори?
— Частота зборів визначиться коли комітет визначить програму своєї діяльності. Без цього дати рекомендацію неможливо. Крім того, не обов’язково кожного разу збиратись, багато чого можна зробити через інтернет.
— Щодо інтернету, наскільки успішними були скайп-конференції ІК? Чи задовільняла Вас якість зв’язку?
— В принципі було добре. Ми мали конференції, все працювало. В текстовому режимі теж розглядалось багато питань.
— Які подробиці своєї роботи НК має оприлюднювати, а що має залишатись внутрішньою інформацією для членів комітету?
— Ось приклад роботи ІК. Ми оприлюднили наше рішення, список членів Наукового коітету. А внутрішні подробиці обговорень оприлюднювати було би недоречно. Обговорюються персональні кандидатури, хтось виступає з критикою кандидатів, і ця людина має бути впевненою, що її висловлювання залишаться приватними. Рішення по кандидатам приймаються консенсусом, отже немає якихось результатів персонального голосування. Репутація членів ІК дозволяє працювати в такому режимі. Приватність комунікацій не означає закритості, якщо ключові моменти, всі прийняті рішення знаходяться у відкритому доступі. Звичайно, це дуже відрізняється від роботи парламенту чи подібних політичних установ.
— Дякую за Ваші відповіді
— Це мої приватні думки. Може не такі нові, але, сподіваюсь, можуть бути комусь корисними.