PISA (The Programme for International Student Assessment) – це міжнародна програма оцінки якості системи освіти, суть якої полягає в опитуванні 15-річних учнів про отримані у школі знання та навички, пише studway. Програма проводиться кожні три роки під егідою Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР). 

Ми хочемо ґрунтовно оглянути  результати PISA попередніх років, адже саме досвід інших країн допоможе зрозуміти, звідки починати реформу української освіти.

Філософія освіти Сходу та Півночі

Якщо подивитися на результати PISA, можна виділити два блоки успішних країн. Перший – східно-азійські (Гонконг, Корея), а також південно-східний Сінгапур. Другий – країни Північної Європи (Данія, Фінляндія, Естонія) та Канада, що близька за ментальністю. Цікаво, що ще 25 років тому Україна й Естонія мали однакову систему освіти.

Ці два блоки мають кардинально відмінну філософію навчання. Щоб це зрозуміти, варто прочитати книгу The Smartest Kids in the World: And How They Got That Way американської журналістки Аманди Ріплі. Вона проводила експеримент, щоб розібратися, у чому відмінність не надто якісної американської освітньої системи від країн, що демонструють хороші результати PISA. Для цього Аманда підтримувала контакт із трьома американськими учнями, які поїхали за обміном до Фінляндії, Польщі та Південної Кореї.

Щоб зрозуміти навчальну філософію Південної Кореї, автор переказує історію одного з учнів. Він помітив, що приблизно третина корейців спить під час уроків і це не викликає жодного роздратування з боку вчителя – він просто будить їх, коли розповідає щось дійсно важливе.

Коли учень запитав однокласника, чому так відбувається, той пояснив: після занять вони прибирають школу, потім роблять домашнє завдання до 8 вечора і йдуть до приватних репетиторів. У Кореї (та ж ситуація в Сінгапурі) діти не навчаються з репетитором індивідуально, існують цілі репетиторські комплекси. Учні приходять о 9-10 вечора, працюють до 12 ночі й о 8 ранку повертаються до школи. Тому на заняттях вони сплять через фізичне виснаження.

У той же час фінська система (та й північноєвропейська загалом) побудовані на дружньому ставленні до учнів. У них фактично немає домашнього завдання, діти навчаються у спокійному темпі, але теж демонструють чудові результати.

Диплом = освіта

У всіх цих країнах – як східноазійських, так і північноєвропейських – освіта має дуже велике суспільне значення. Діти змалечку знають: навчатися потрібно не лише заради того, щоб скласти ЗНО чи покласти на полицю диплом, але й тому, що це визначає їхнє подальше життя.

Так, день національного іспиту в Південній Кореї – неймовірно важлива подія. Діти з найкращими результатами вступають до одного із трьох найбільш престижних університетів: Сеульський національний університет, університет Корьо, університет Йонсей. Це фактично гарантує їм гідну роботу, зарплату, рівень життя.

У Сінгапурі освіта – це гра на виживання. У країні навіть існує спеціальне культурне поняття kiasu: це означає, що люди бояться програти, вони дуже конкурентні й через це часто егоїстичні. Це розповсюджується на різноманітні сфери життя (включно з освітою) й у черговий раз демонструє її важливість.

Учителі – це базис

Кажуть, що якість освіти не може бути вищою, ніж якість учителів. Тобто система освіти не може бути хорошою, якщо педагоги – погані. Це перше, на чому наголошують міжнародні дослідники: підвищуйте якість учителів, а не фінансування.

Як зробити так, щоб до шкіл приходили найкращі вчителі? Відновити престиж викладацької професії.

Важливо контролювати, хто вступає на педагогічні спеціальності: знову ж таки, згодиться досвід Фінляндії. Коли в середині ХХ століття країна розпочинала реформи, робота з учителями відбувалася двома шляхами. По-перше, проводилося їхнє щорічне оцінювання: за його результатами звільнявся мінімальний відсоток геть непридатних, а з іншими продовжували працювати на вдосконалення. Відбувалося це за допомогою системи підвищення кваліфікації: у перші роки реформи її проходила приблизно третина фінських педагогів.

По-друге, було запроваджене правило: для вступу на педагогічний факультет потрібно входити до ТОП-30 випускників школи.

До речі, досвід Фінляндії вирішила повторити Австралія. PISA-2015 принесла їм не надто гарні новини: результати залишають бажати кращого. В Австралії великі проблеми з рівнем освіти, тому два штати теж вирішили обирати лише 25-30% найкращих випускників.

Тож PISA-2018 – це чудовий шанс для України не лише знайти найбільш болючі прогалини в системі освіти, але й керуватися досвідом успішних країн для їх виправлення. Андреас Шляйхер любить повторювати, що найбільшим викликом реформування системи шкільної освіти є… терпіння. Усі хочуть, щоб у школі все стало краще завтра (а ліпше вчора). Натомість це може відбутися через 10 років, якщо ми почнемо працювати краще вже сьогодні.

Чому PISA важлива для України

Андреас Шляйхер, засновник PISA та директор з освіти й навичок у Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), каже, що за результатами аналізів, накопичених за 15 років, можна прогнозувати успіх певних рішень з точністю до 85%. Існують речі, які традиційно працюють (і навпаки), а результати PISA дозволяють про це об’єктивно сказати.

Коли на початку 2000-х японці отримали перші результати PISA, то були шоковані, адже вони виявилися посередніми. Тому японці врахували поради, підвищили вимогливість до учнів і сьогодні входять до ТОП-5 фактично за всіма показниками. Вони залишаються невдоволеними рівнем успішності з читання, але це пов’язано з культурними особливостями: японське суспільство приділяє менше уваги творчості та креативності.

Для України PISA – своєрідний тест на якість освіти. Якими б не були його результати, ми зобов’язані зробити з них висновки.