Кабінет міністра освіти і науки України по-радянськи похмурий і по‑робочому аскетичний. Із загального настрою вибивається тільки фліпчарт, на якому яскравими маркерами від руки написані цифри — терміни впровадження 12‑річної програми шкільного навчання.

Лілія Гриневич, новий міністр освіти і науки України, зустрічає НВ на порозі кабінету — вона повернулася з урядового кварталу за п’ять хвилин до початку розмови. І тут-таки пропонує фліпчарт відсунути. “Це постійне нагадування про те, що ми робимо”,— пояснює вона.

Призначення 51‑річної Гриневич міністром освіти несподіванкою не стало. Вона не тільки очолювала парламентський комітет з питань науки й освіти, але і безпосередньо ініціювала та розробляла систему зовнішнього незалежного тестування (ЗНО) та новий закон Про вищу освіту. А зі своїм попередником Сергієм Квітом була не в конкурентній конфронтації, а ефективно співпрацювала.

Про те, що вона збирається зробити як міністр, Гриневич розповідає НВ, уклавшись у суворо виділені для інтерв’ю півгодини. Кілька разів вона відволікається — підписує папери і роздає розпорядження.

П’ять питань Лілії Гриневич:

– Ваше найбільше досягнення?
– З особистих – діти, професійних – моя участь у запуску Зовнішнього Незалежного Оцінювання (ЗНО) в Україні. Завдяки йому ми забезпечили українським учням рівний доступ в кращі Вузи країни

– Найбільший провал?
– Я скажу про те, що викликає найбільший жаль, це втрата того часу, який ми витрачаємо і який належить витратити для того, щоб перезапустити систему освіти в Україні. На жаль, не всі зміни стрімкі.

– На чому пересувається по місту?
– На своєму Nissan Tiida 2008 року випуску. Іноді користуюся службовими автомобілями секретаріату Кабміну.

– Остання прочитана книга, яка справила враження?
– Нещодавно прочитала книгу Джорджа Оруелла «1984». Після Майдану і всього, що вже пережито, вона сприймається зовсім інакше, ніж у молоді роки. Варто прочитати, щоб відчути цінність свободи і не дозволяти собою маніпулювати.

– Кому б ви не потиснули руки?
– Кожна людина має право визнати свої помилки і змінитися. Але є певні вчинки, які важко пробачити.

— Що маєте на меті та в пріоритетах на найближчий рік роботи?

— Ми продовжуємо імплементацію закону про вищу освіту і нарешті дійшли до розробки стандартів вищої освіти. Стандарт — це профіль того, що має знати і вміти студент на виході з вишу. Ці стандарти будуть загальними за спеціальностями, а от методи їх досягнення, навчальні програми та набір предметів кожен університет зможе вибирати сам. Так ми посилимо автономію університетів. Реформа дозволить студенту керувати своєю освітою і орієнтуватися не на процес, а на результат навчання.

Сьогодні Росія переманює наших вчених кращими умовами оплати праці

У реформі шкільної освіти ми переходимо до концепції нової української школи, серйозно змінюємо зміст освіти. Сьогодні школа має давати не стільки знання, скільки компетенції, необхідні для життя в XXI столітті. Вміння критично мислити, працювати в команді, фінансова грамотність, підприємництво, культурна компетентність — всьому цьому українська школа дітей досі не вчила.

Важлива мета на найближчий рік — дебюрократизація освіти. Ми затвердили нові санітарні вимоги для дошкільних установ — цей документ спростить процес організації невеликих дитсадків і позбавить батьків необхідності водити за довідками в поліклініку здорових дітей. Ми працюємо над зменшенням бюрократії і в інших сферах освіти.

— Батьків набагато більше турбує повернення до 12‑річного навчання. За нинішнього рівня державних шкіл багато хто вважає цю реформу безглуздою.

— Ніхто не додаватиме 12‑й рік навчання нинішнім школярам. Суть реформи в тому, щоб наповнити школи новим змістом, отже, переглянути всі навчальні програми в усіх класах. Тільки після перезапуску змісту освіти ми перейдемо до запровадженої в Європі моделі 12‑річного навчання. Це м’який варіант ведення реформ. Ми плануємо 12‑річну школу для дітей, які підуть до школи в 2018-2019 роках, тобто перший 12‑й клас ми отримаємо орієнтовно в 2029-2030 навчальному році. До цього часу зміст освіти буде іншим. Колишні спроби ввести 12‑річну школу були косметичними, вони не зачіпали зміст освіти, а просто додавали рік, тому суспільство розчароване. Водночас діти в 10-11‑х класах сьогодні перевантажені, часто втрачають здоров’я і мотивацію вчитися. Ідея 12‑річної школи ґрунтується на тому, щоб розвантажити дітей і побудувати правильний процес входження в доросле життя.

— Навіть дуже хороша школа не зможе працювати без мотивованих вчителів. Коли і як ви маєте намір підняти заробітну плату вчителям?

— Зарплата вчителя дуже низька. У проекті закону Про освіту вже закладений правильний підхід до її визначення, але ми не зможемо реалізувати його відразу. Моя пропозиція — поступово піднімати зарплату вчителя за тарифною сіткою. Сьогодні зарплата шкільного вчителя вищої категорії нижча, ніж зарплата асистента викладача у виші, а це несправедливо. Моя мета — підняти вчителя у тарифній сітці зарплат вже в бюджеті 2017 року, і це персональний виклик. Крім того, з початку року зарплати бюджетникам вже підняли на 6%, восени на вчителів чекає нове підвищення.

— Повернімося до питання про вищу освіту. Цього року Україна вперше потрапила в топ-50 країн з найкращою системою вищої освіти, нехай і на скромне 45‑е місце. Це завдяки або всупереч нинішнім умовам в освітньому середовищі?

— Це, безсумнівно, досягнення. Проблема в тому, що вища освіта в Україні сьогодні дуже різна. Є провідні університети та блискучі викладачі. Але є і опір академічного середовища вимогам нового закону про вищу освіту: не всі українські викладачі готові працювати в конкурентному освітньому полі, змагаючись за вибір студентами своїх курсів. Друге питання — бюджети вишів, вони часто є важливим показником світових рейтингів. На жаль, весь бюджет наукових досліджень в Україні сьогодні дорівнює бюджету одного великого європейського університету. І тут ми не можемо конкурувати.

— Ви самі говорите про високе конкурентне середовище у вищій школі, сьогодні багато європейських вишів, наприклад у Польщі, пропонують українським абітурієнтам вигідні умови навчання. Яка стратегія України, чи потрібно захищати свої університети?

— Я проти того, щоб знову з якогось приводу створювати залізну завісу та не дозволяти дітям навчатися за кордоном. Свобода вибору місця освіти — це право кожної людини. Ми можемо йти іншим шляхом — робити привабливішою національну систему вищої освіти. Один зі способів — це програма подвійних дипломів. З ухваленням нового закону про вищу освіту ми зняли безліч бар’єрів, які не дозволяли запускати такі програми. Тепер власну навчальну програму студент може синхронізувати з курсом того університету, де хотів би вчитися. Це зручно, і багато університетів вже почали реалізовувати такі програми. У результаті людина отримує дипломи двох навчальних закладів — свого національного вишу та зарубіжного.

У нас зараз дуже багато вищих навчальних закладів. Кількість ліцензованих місць у них перевищує кількість студентів. Тому мережа навчальних закладів буде природним шляхом скорочуватися на користь найкращих.

ВІРНІСТЬ ТРАДИЦІЯМ: Цього року Лілія Гриневич разом з прем’єром Володимиром Гройсманом і мером Києва Віталієм Кличком приїхали на останній дзвоник до київської школи №63

— У нас багато чиновників, від президента до мера Києва, надсилають своїх дітей на навчання за кордон. Чи не свідчить така ситуація про недовіру людей у владі до національної системи освіти?

— Я не можу коментувати дії інших високопосадовців. Вам краще запитати з цього приводу кожного окремо. Мої діти навчалися і навчаються у вітчизняній системі освіти. Дочка закінчила Києво-Могилянську академію, вивчала там право, а син зараз опановує китайську філологію в одному з українських вишів.

— За вашою участю був ухвалений новий закон про наукову діяльність. Що сьогодні зроблено для того, щоб він запрацював і яким чином він підтримає українську науку?

— Наше найближче завдання — провести глобальний аудит науково-технічного потенціалу української науки у контексті загальноєвропейської програми Горизонт-2020. Тривалий час наука в країні фінансувалася за залишковим принципом, і важливо зрозуміти, де є найбільші труднощі. Ми також готуємося до того, що з 2017 року розпочне свою роботу Національний фонд досліджень, який буде на конкурсних засадах фінансувати наукові проекти українських вчених. Запуску фонду передує створення Національної ради з питань науки і технологій — органу, який визначатиме пріоритети та критерії фінансування наукових досліджень. Фінансування зможуть отримати як індивідуальні проекти, так і проекти інститутів, лабораторій і університетів. Раніше українська наука ніколи не працювала і не фінансувалася за такими принципами.

Весь бюджет наукових досліджень в Україні сьогодні дорівнює бюджету одного великого європейського університету

— Яка доля чекає на Національну академію наук України (НАНУ)? Багато хто вважає, що інститут застарів.

— НАНУ потребує реформування, але я не прихильник граничних поглядів. За новим законом, академія буде змушена ухвалити положення про ротацію керівних кадрів, про демократичніші механізми керування, коли не лише академіки, а й представники інститутів мають право впливу на рішення, що ухвалюються в академії. Дуже важливо зараз стимулювати молодих вчених, бо за останні п’ять років в результаті катастрофічного зменшення фінансування чимало талановитих вчених емігрують не тільки на Захід. Сьогодні Росія переманює наших вчених кращими умовами оплати праці.

— Враховуючи все, про що ви сказали, якою би ви хотіли побачити українську освіту за п’ять років?

— Я хотіла б побачити нові стандарти змісту освіти та велику електронну освітню платформу, куди може зайти будь-який вчитель, батько та дитина і знайти там для себе цікаві й сучасні освітні матеріали. Вчителі — з методик викладання, батьки і діти — з допоміжних матеріалів. Без такого об’ємного ресурсу освіта в багатомільйонній країні ще довго буде відірвана від сучасності. Якщо ми зробимо таку платформу — це буде наш реальний результат за п’ять років.