Це був останній, найбажаніший день насиченого робочого тижня… І далеко не передбачав значної активізації, а тим паче творчої. Хоч, звісно, у свідомості змагалися два фехтувальники мотивації: розсудливий суперник з ім’ям «іти зараз» або ж емоційний «відкласти на завтра», а точніше на понеділок, те, що можна зробити сьогодні. У двобої холодною зброєю переміг холодний розум, отож подаюся на фізичний факультет УжНУ, щоб дізнатися,  як готують фахівців із кібербезпеки.

 «Туз» КІБЕРуспіху — у рукаві!

На годиннику 8.30, і, зрозуміло, мене тут не чекають. Щоправда, у деканаті (за кілька секунд тільки мого перебування там почергово зайшло троє студентів) одразу допомагають, спрямовуючи до завідувача кафедри твердотільної електроніки та інформаційної безпеки В.Різака. Тож чекаю біля потрібного кабінету. І як кожна сучасна людина в такому випадку, віддаю данину моді, точніше смартфону. Оминаючи увагою сповіщення в соцмережах, занурююся в суспільно-політичний вимір Украї­ни. Натрапляю на цікаву публікацію в одному з передових українських видань, де кібербезпеку назвали третім «тузом» «у рукаві», розглядаючи кіберзагрози для майбутніх виборів (Лапаєв Ю. Сценарії зриву виборів: три тузи в рукаві. — Український тиждень.— 2018. — 5березня). Мої думки охоплюють переживання та неабияка відповідальність. Тема не просто актуальна, а по-особливому болюча. Раніше здавалося: слова «DDoS-атаки», «фейкові новини», «компромати» запозичені з реальності, проте далекої від нас. Стає справді непереливки, коли усвідомлюєш: мішенню під прицілом таких видів інформаційної зброї може стати кожен. І країні просто необхідні фахівці, здатні захищати цей простір. 

…Вітаючись з усіма, кого зустрічає, та передаючи оточенню гарний настрій скромною усмішкою, упевнено крокує Василь Михайлович. Навіть не підозрюю, що інтерв’ю з ним буде далеко не єдиним сьогодні, як планувала. В.Різак розповідає про кафедру, наче про щось дуже близьке, майже родинне. Розпочинаємо з екскурсу в минуле. Історія підрозділу (сучасна назва затверджена тільки торік), тоді ще кафедри фізичних основ мікроелектроніки, сягає 1970-го. А ось фахівців за напрямом «Системи технічного захисту інформації» і «Безпека інформаційних та комунікаційних систем» готують не так давно (відповідно з 2007 і 2010 рр.). Акредитовані й  ліцензії щодо навчання магістрів.

Цікаво, що в підрозділі прокладена сприян­ням ТОВ «Ядзакі Україна» оптоволоконна лінія: перебуваючи в стінах рідного факультету, молодь може працювати в проектах різних куточків світу. Викладачі й студенти стажуються, зокрема, у відомих американських ІТ-компаніях J1W, Jabil, Jasper, Justanswer, Swan Software Solutions. Та й загалом тут усе сучасне — онлайн-конференції, зони Wi-Fi, спецлабораторії, урешті регіональне відділення Академії CISCO, організоване спільними зусиллями кафедри ТЕІБ та відповідної корпорації США (мережеве обладнання закупило ТОВ «Джейбіл Сьоркіт Юкрейн Лімітед)…

Мимоволі оглядаючи кабінет, миттю в думках зринає емоція задоволення: згадую, що з грецької «кібер» означає «над», тож мої виснов­ки, зроблені методом дедукції, виправдали себе — тут не просто успіхи, а кібер­успіхи! Є потужний потенціал для підготовки фахівців із технічного захисту інформації. До речі, називаючи досягнення кафедри, В.Різак применшує свою роль у них, віддаючи належне злагодженій роботі колег. Ураз, перепрошую­чи, перериває розмову: збирається зустрічати гостя. Запрошує до кабінету CISCO, а доки прямуємо коридором, анонсує мої найближчі розмови з цікавими особистостями. Перша з них — Ірина Петрушко — викладач кафедри твердотільної електроніки та інформаційної безпеки, кандидат фізико-математичних наук, інструктор академії.

…Де не змушують рибу лазити деревами

Доки готую головні журналістські атрибути на кшталт ручки й блокнота, у думках пролинають слова А.Ейнштейна: «Кожен із нас — геній, але якщо оцінювати рибу за її вмінням лазити деревами, то все життя проживе впевнена в тому, що вона — невдаха». Віриться: наш університет відходить від такої системи. Власний досвід навчання в УжНУ в цьому переконав, однак хочеться розвіяти стереотип і на фізичному факультеті. Уже за кілька секунд подумки зіт­хаю з полегшенням; ба більше, свідомістю, наче в мультфільмі «Головоломка», починає керувати емоція неабиякого здивування, коли занурююся в «кухню» Академії CISCO. Хоч її відділення діє на кафедрі тільки з вересня 2017 р., та студенти альма-матер, як і в передових країнах світу, активно переймають досвід відповідного дистанційного навчання. Так, академія забезпечує викладання дисциплін за напрямками: «Організація мереж», «Моніторинг роботи мереж», «Організація безпеки мереж», «Усунення збоїв у роботі»; «Безпека»; «Програмування» (курси «С» і «С++»); є й курси для початківців.

Створивши акаунт, юнаки й дівчата мають доступ до матеріалів, опанування яких розділено за семестрами. Обираючи курс і мову, навчаються в зручний час: удома чи навіть в електричці зі смартфона. Після кожного розділу складають тести в онлайн-режимі, але вже в лабораторії на факультеті, а потім — завершальний іспит на кожному рівні. Відтак отримують сертифікати, які визнають у світі, отож є змога конкурувати на ринку праці. Крім того, академія влаштовує вебінари. Студенти реєструються й слухають лекції світових фахівців, ставлять запитання, беруть участь в опитуваннях. Від наставників фізфаку чую, що розумній, старанній і передовій молоді навчання в академії до душі (і я обов’язково перевірю цю тезу). Уже перший переконливий аргумент на користь такого факту наводить І.Петрушко: «Як інструктор, можу стежити навіть за кількістю часу, проведеного за опануванням матеріалів. З упевненістю констатую, що читають і після пар, і ввечері, і навіть уночі». Цікава ситуація й із матеріально-технічним забезпеченням. «Узагалі CISCO— виробник мережевого обладнання, тому зацікавлений у продажах. Останні ж можливі тоді, коли люди вміють користуватися устаткуванням. А для того їх спочатку слід навчити. Водночас на ринку праці потрібні ІТ-спеціалісти. Мережі стрімко розвиваються, отож їх необхідно налаштовувати й гарантувати безпеку», — зауважує Ірина Антонінівна. Про академію можна чимало слухати… Усе ж нев­довзі стаю свідком ще однієї важливої події.

На передових позиціях сьогодення

На кафедру завітав випускник фізфаку, заступник начальника Управління — начальник 1 відділу Управління Держспецзв’язку в Закарпатській області, людина, котра не зі слів знає всю трагедію війни на сході держави (нагороджений медаллю «За бездоганну службу» ІІІ ступеня!), Володимир Шмідзен. Доки він разом із В.Різаком домовляються про співпрацю, спілкуюся з не менш цікавою людиною, ще одним викладачем кафедри ТЕІБ (теж учасником АТО; нині працює в організації із захисту інформації) — Петром Маркевичем. «Відходимо від класичної системи, акцентуємо на практичній складовій. Скажімо, студент може у віртуальному середовищі моделювати мережу, прописувати налаштування. Також залучаємо молодь до різних проектів (як, наприклад, під’єднання до мережі Wi-Fi половини корпусів УжНУ)», — каже Петро Вікторович. А ось актуальність кібербезпеки окреслює так: «Особливо її важливість стала відчутною з появою вірусу Petya. Усі організації мають персональні дані, оприлюднення яких чи використання злочинними угрупуваннями створює серйоз­ні проблеми». До речі, П.Маркевич— із когорти наставників-практиків, яких на кафедрі чимало (це представники організацій, котрі займаються безпосередньо кіберзахистом, обслуговуванням мереж; військові).

Розпитую й В.Шмідзена. «Співпраця з кафедрою почалася тоді, коли вступив на вечірню форму фізичного факультету! (усміхається — прим. авт.) Кілька років тому працювали над вивченням CISCO, тепер — у напрямку кіберзахисту. Нині спеціалістів із кібербезпеки практично ніхто не готує. Надія в основному на самопідготовку. «Старі» кадри більш орієнтовані на телекомунікації, а нові слід готувати за сучасною програмою. Напрямок важливий. Це було особливо відчутно на сході держави. Інформація перехоп­люється швидко та легко. Насамперед ми програли саме інформаційну війну»,— каже Володимир Ігорович. Подумалося: профілактика дешевша за лікування. Так і підготовка фахівців є необхідністю, закинутою чи не в усі поштові скриньки сьогодення…

Доки тривала тирада моїх роздумів над актуальністю кібербезпеки, В.Різак устиг провести гостя. У продовженні розмови про здобутки кафедри показує монографії, інші праці колег; вражає й електронне лого ТЕІБ. Також кафедра впроваджує програми Horizon 2020 та СЕRІС-ЕRІС… Словом, намагається бути форпостом сьогодення.        

Замість епілогу

На завершення завжди залишається щось «пікантне». Для мене таким виявилися розмови зі студентами. Потрібно ж із «перших вуст» переконатися, що молоді тут справді цікаво. Натрапляю на другокурсника Любомира Боценюка, який одразу переконує в перс­пективності фаху: «У час стрімкого розвитку технологій найбільше цінується інформація, а тим більше знання, як її захистити. Тому спеціалісти завжди будуть затребуваними на ринку праці. Подобається навчання в академії CISCO — без лекцій і в онлайн-режимі! Це доступно та цікаво». Хлопець зізнається: кафедра робить усе, щоб зацікавити студентів до навчання, постійно розвивається. «Отож у майбутніх абітурієнтів точно буде ще більше можливостей, аби стати хорошими фахівцями», — упевнений Любомир.

Попри всі феміністичні рухи, кібербезпека в мене завжди асоціювалася винятково із сильною половиною людства. Та розмова з магістранткою Маріанною Кризиною переконує в протилежному. Технікою захоплюється ще зі шкільних років. Прочитуючи здивування на моєму обличчі, заспокоює: «Можна бути просто «адміном», займатися сферою ІТ. І взагалі це перспективно. В Україні поки кібербезпека не так поширена, як, до прикладу, в Америці чи Європі, однак є шанси самостійно її розвивати у своїй державі». Із не меншим блиском в очах говорить про навчання. «На одній із пар за допомогою різних пристроїв ми вчилися виявляти, чи нас прослуховують. Також налаштовуємо сервери з «нуля». Окремо відзначу академію CISCO. Раджу долучатися навіть першокурсникам, бо матеріал чіткий, доступний та проілюстрований. Зусиллями Василя Михайловича щороку їздимо на практику до Словаччини. А ще фізики — веселі й креативні! На перервах говоримо про музику, фільми, збиралися групою в кіно, на пікнік», — каже Маріанна. І зізнається: знання із захисту інформації допомагають у повсякденні.

Свого часу в закарпатського письменника М.Дочинця натрапила на слова: «…творчість — це безнастанна нещадна боротьба зі штампами». Із самого ранку я й уявити не могла, скільки таких «штампів», тобто стереотипів на творчому шляху збору інформації для матеріалу доведеться побороти. Десятки розмов, сотні думок і ще більше вражень… Якщо резюмувати, то підготовка фахівців із кібербезпеки в УжНУ нагадує потужний форпост знань, укріплений сучасними тенденція­ми. Цей день на фізичному факультеті виявився не просто насиченим. До останнього слова не можу не додати префікса «кібер»…

Мирослава ГАРАЗДІЙ,